Рятують чуже життя, ризикуючи власним: як працюють медики на Донеччині [ Редагувати ]
Рятувати чуже життя, ризикуючи власним. Така головна особливість роботи фронтових медиків ДСНС. Їхня служба цілодобово працює в прифронтових містах і селах, а її працівники чи не єдині, на чию допомогу можуть розраховувати тамтешні мирні жителі. На підмогу рятувальникам зі сходу постійно їздять їхні колеги з тилових областей. Нещодавно після варти на Донеччині повернулися прикарпатські медики-рятувальники. Про особливості їхньої роботи дізналася Жанна Дутчак.
Прикарпатські рятувальники зустрічають вдома своїх колег. Олексій Рогинець та Петро Гап'як повернулися після двох місяців ротації з одного із найгарячіших натепер напрямків фронту - Покровського.
Олексій - фельдшер рятувального відділення. За його плечима десять років роботи на швидкій, і чотири в реанімаційному відділенні. Каже: на службу в ДСНС прийшов вже під час війни.
Олексій Рогинець, фельдшер рятувального відділення групи рятувальних робіт:
Більше допомагати під час війни, бути корисним на Сході, більш екстремальні випадки, бути максимально корисним своїй країні.
Для Олексія і його напарника Петра, який у лавах ДСНС теж лише рік, це була перша ротація на схід. Чоловіків прикомандирували до місцевого підрозділу рятувальників. Поки донецькі колеги розбирали завали чи гасили пожежу, прикарпатці займалися постраждалими.
Олексій Рогинець, фельдшер рятувального відділення групи рятувальних робіт:
Раніше хлопці надавали допомогу і рятували самі без медиків. Вони були й за рятувальників, і за медиків, і робили колосальну роботу. Під час нашої роботи їм стало трохи легше, бо ми займалися пацієнтами, і вони вже мали полегшення.
Чоловіки розповідають: у місті, де вони дислокувалися, обстріли майже не вщухають. Постійно летять ракети й дістає російська артилерія. Та попри небезпеку там досі живе багато людей.
Петро Гап'як, водій-санітар:
Всі живуть одним днем. Коли ми приїхали, ми не розуміли, чому вони не їдуть. Там прилітає. За два місяці думки доходять, чому вони не їдуть, бо то їхня хата.
За час відрядження на Донеччині прикарпатські рятувальники-медики здійснили майже двадцять виїздів. І змогли врятувати кілька десятків людей.
Олексій Рогинець, фельдшер рятувального відділення групи рятувальних робіт:
У тебе було пару секунд, аби надати допомогу. Були й ампутації, і кровотечі, і тут не було коли думати, ти робив все на автоматі. І накладав турнікети, пов'язки.
Для Петра - як водія швидкої - викликом було вчасно довезти потерпілого в лікарню. Адже багато медзакладів там розбомблені, і найближчий міг бути за десятки кілометрів. А їхати часто доводилося у супроводі ворожих дронів та ракет.
Чоловіки кажуть: досі перед очима виїзд, коли росіяни вдарили авіабомбою по приватному сектору. Тоді загинули кілька людей, серед них - дитина. Вижила лише одна жінка. Її звільняли з-під завалів більше чотирьох годин.
Олексій Рогинець, фельдшер рятувального відділення групи рятувальних робіт:
Оперативно спрацювали, і зберегли їй життя, і доставили в лікувальний заклад. Проводилась ціла операція, аби її врятувати. А син і внук загинули, вони були на дворі. Травми були несумісні із життям. Там вже були фрагменти тіл.
Саме такі моменти, коли ДСНСники приїжджають, а рятувати вже нікого - найважчі - діляться прикарпатці. Особливо, якщо постраждалі діти.
Петро Гап'як, водій-санітар:
Це психологічно важче, ніж дорослу людину рятувати.
Чоловіки кажуть: розуміли, що кожен виклик - може бути останнім. Тактика «подвійного» удару, коли росіяни спеціально повторно обстрілюють одне й те саме місце з інтервалом в кілька хвилин, забрала життя вже не одного їхнього колеги. Але ДСНС - чи не єдина служба, що залишилася в прифронтових містах і селах.
Олексій Рогинець, фельдшер рятувального відділення групи рятувальних робіт:
Ми розуміємо, що дуже важливі там, бо якщо не буде працівників ДСНС - простому населенню нема там кому допомогти. Такі, як наша бригада, важливі, бо на даний час там немає медиків.
Петро Гап'як, водій-санітар:
Там всі роблять одну роботу, і це дуже мотивує, бо дійсно керівник, якої б він не був посади й звання, він лізе перший в самий центр тої події, і роблять всі одну роботу. Це найбільше так об'єднувало нас, бо ми відчували підтримку.
Рятувальники кажуть: відпочинуть, і без вагань поїдуть на ротацію знову.
