Ворог щодня обстрілює Нікополь: як виживають люди [ Редагувати ]
Нікополь під щоденними обстрілами вже понад 2 роки. Ворог накриває місто з артилерії, б'є дронами-камікадзе. Однак, попри постійну небезпеку, там живе майже 40 тисяч людей. Чому не виїжджають, як витримують і на що сподіваються? Їх розпитала моя колега Олена Мендалюк.
Ганна Іванівна веде нас у двір, показує наслідки нещодавнього обстрілу. Ворожий снаряд упав біля її будинку. В момент вибуху жінка була надворі.
Ганна Горошок, жителька Нікополя:
Як бахнуло, я тільки в двері, і скло посипалось.
Скло посипалось з вікон. У будинку жінки - жодної вцілілої шибки, посічені паркани. Пані Ганна лишилася неушкодженою, але зізнається: досі оговтатися не може. Тільки-но пригадує - і серце хапає.
Ганна Горошок - жителька Нікополя:
Щоб вони так жили, без коментариев. Ми їх не ждали. Це вони до нас прийшли, не ми. Я как раз была в Крыму. Я уехала 17 декабря на Новый год и попала на войну. Я не могла выехать 1,5 года.
Чотири доби жінка добиралась з окупованого Криму в Нікополь. Тепер же війна в її рідному місті. Окупанти щодня обстрілюють його вже більше 2 років.
Ганна Горошок, жителька Нікополя:
Каждый день - ночь, днем, утром. Это не предсказуемо.
Марат, житель Нікополя:
Свист и взрыв, никуда не денешься. Я на балконе курил - и упал на пол сразу.
Жителі Нікополя зізнаються: сховатися від російського смертоносного залізяччя просто не встигають. Окупанти гатять по будинках мирних і з артилерії, і дронами-камікадзе.
Владислав - житель Нікополя:
Над головой постоянно весят в одно время. Было каждый Божий день по часу, по два висят.
Владислав працює на автомийці. Родину евакуював, а сам залишився доглядати за господарством. По цьому району прилітає часто, до ворога менше 5 кілометрів.
Владислав - житель Нікополя:
Я как раз отсюда уехал и через 5 минут сюда и туда прилетело. Они понимают, что безнаказанно. Наши тоже ответ дают, но не с такой интенсивностью. И они там попрятались, а дронами можно управлять от куда угодно.
У Нікополі, попри обстріли, життя продовжується. Працюють вуличні ринки. Вікторія більше 15 років у торгівлі.
- По чому кабачки. - По 20 гривень. - Огірочки? - 45.
Жінка реалізує сезонні овочі. Каже: попит є, тому й торгує щодня під звуки ворожих атак.
Вікторія, продавчиня:
По другому як жити? Хто ж гроші дасть. Стреляют вокруг. Люди ходят, вы же видите. Никто никуда не уходит.
Від звуку вибуху ледь здригнулася пані Ірина. І тут же пояснює, що жителі Нікополя до такого вже звикли.
Ірина - жителька Нікополя:
Вот эти вот бабаханья, то привыкнешь, потом опять пугаешься, то вроде успокоишься. Мы сидим с бабушками на лавочке, мы уже и привыкли. Мы уже такие закаленные. Подпрыгиваем сидим, но сидим.
Загартований у Нікополі й бізнес. Під обстрілом, із вибитими вікнами, але закритими фанерою, працює як малий, так і середній бізнес. А ще на генераторах, бо в Нікополі теж діють графіки відключень електрики.
Небезпечно і важко працювати й жити, розказують нікопольці. Натепер у місті залишається близько 40 тисяч людей. Усі вони, як один, вірять у перемогу. І це дає їм сили залишатися вдома під ударами ворога.
Ірина - жителька Нікополя:
Тяжеловато, конечно, но мы верим, что когда-то это кончится. Оптимисты мы, что теперь делать.
