На Закарпаття евакуювали дітей з Центру "Обійми" у Дніпрі [ Редагувати ]

Вони втекли від війни до Закарпаття. Але і досі жахаються, коли чують звуки сирени. Вихованці Центру соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми" з Дніпра отримали підтримку у Великоберезнянській школі-інтернаті. З вихованцями працюють викладачі, психологи, волонтери. А нещодавно долучили й службових собак. 

Один за одним чотирилапі працівники митниці Закарпаття виконують завдання кінологів. Знайти бурштин, зброю, гроші чи тютюнові сховки - то їхня щоденна робота на службі. Дворічний джек-рассел-тер'єр Річі вправний шукач наркотиків.

За роботою кінологів спостерігають діти. А згодом і самі пробують себе в цій ролі.

Ростислав, вихованець Центру соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми":

Топ, і все, і більше нічого. - Що то за собачку ти водив? Вівчарка? - Так, вівчарка.

Ці діти приїхали на Закарпаття з Дніпра. Там були вихованцями у Центрі соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми". Зараз їхній дім у Великоберезнянській школі-інтернаті.

Костянтин, вихованець Центру соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми":

Дома краще. Але тут теж добре. Дуже добре. Таке повітря прям. Десь возять, відпочинок, лагер іде. 

Олеся мешкає тут разом з братом та сестрою. Дівчина добре пам'ятає перший день повномасштабного вторгнення.

Олеся, вихованка Центру соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми":

Почалися дуже сильні сирени, бомбити починали дуже сильно. І ми взяли матраци з наших ліжок і понесли на перший поверх до актового залу, поклали ті всі матраци, і ми всі спали на полу на матрацах. Було дуже сильно страшно.

Евакуювали дітей у перші дні Великої війни. Добиралися до Закарпаття майже 3 доби. Відтоді частина вихованців повернулася додому, на навчання чи у нові сім'ї. А центр продовжує працювати.

Наталія Стажило, завідувачка відділення Центру соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми":

У нас діти, категорія дітей-сиріт, категорія позбавлених батьківського піклування і діти, сім'ї яких перебувають у складних життєвих обставинах. Тут на Закарпатті ми надали допомогу вже 70 діткам. Діти, які приїхали до нас уже в період війни, то ті діти навіть бачили, як було зірвано будинок житловий, як виносили людей, то найменший із цих дітей - йому 4 роки, він досі плаче, коли чує сирену. 

Діти в центрі живуть, навчаються, грають і харчуються. Ділять свій побут з вихованцями школи.

Ірина Шкурко, заступниця директора з виховної роботи Великоберезнянської санаторної школи-інтернату:

Потужність школи - це є не менше 200 чоловік. Розмістилися трошки, надали більше їм приміщень, трохи нам, поділилися. Зараз ми нормально проживаємо, спілкуємося, навчаємося разом. З початку повномасштабної війни школа прийняла понад 1000 дітей різного віку.

Частими гостями у закладі є волонтери: влаштовують для малечі екскурсії, привозять речі, займаються з дітьми й психологи. Працівники митниці теж вирішили трохи відвернути малечу від війни. Максим та його лабрадор Балу - теж переселенці з Дніпра. Вдома працювали в аеропорті та змушені були перевестися.

Максим Іхтіяров, старший державний інспектор-кінолог Закарпатської митниці:

Він працює з 19 року. Навчання пройшли, і зразу починали працювати. Починали в Дніпровській митниці, потім перевелися на Закарпаття.

Хай як добре на Закарпатті, діти мріють повернутися у рідно Дніпра, але ще більше хочуть, щоб над Україною нарешті було мирне небо.

Діана, вихованка Центру соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми":

Я боюся за всю нашу Україну, за людей, які помирають, за воїнів. Дуже сильно хочу і прошу всіх людей, щоб війна закінчилася.