В Європарламенті відкрили фотовиставку про реалії війни в Україні [ Редагувати ]
Фотовиставку про реалії війни в Україні відкрили в Європарламенті. Автор - бельгійський журналіст Арно де Декер став воєнкор в Україні. Працював під Бахмутом, Купʼянськом, в Часовому Яру та відвідав десятки інших українських міст.
Яка з трагедій цієї війни стала найбільшим емоційним випробуванням для журналіста і що надихає бельгійця продовжувати роботу в Україні? Про це Арно розповів нашій Ірині Івановій на презентації фотовиставки.
Бельгійський фотограф і журналіст Арно де Декер показує одну зі своїх улюблених фоторобіт. На знімку - український волонтер наприкінці спекотного дня пірнає в озеро.
Це фото про здатність українців чинити опір. Люди насолоджуються красивим озером і сонячним днем після важкого робочого дня на місці руйнації в Чернігові. Тож для мене це про те, як українці опираються і допомагають одне одному під час війни.
Це одна з небагатьох мирних позитивних світлин на першій персональній виставці Арно. Він більше двох років працює в Україні як фрилансер - пише статті та знімає фото, робить прямі включення наживо та готує сюжети для кількох медіа у Бельгії, Франції та Нідерландах. У фокусі його камери - життя українців по всій країні, у прифронтових зонах, а також робота збройних сил на лінії зіткнення. Каже, за цей час встиг полюбити схід України.
Арно де Декер, бельгійський воєнкор:
Я відкрив для себе такі міста як Краматорськ, Словʼянськ, Покровськ - усю цю територію. Це, можливо, трохи складно збагнути, але якщо провести там достатньо чвсу і спробувати зрозуміти, як живе ця земля, то її можна лише полюбити. Зараз я можу сказати, що Краматорськ - одне з моїх двох найулюбленіших міст в Україні. Очевидно, я пізнав ці міста в час повномасштабного вторгнення, і з нетерпінням чекаю можливості відкрити їх для себе знову після української перемоги.
До відкриття фотовиставки Арно підготував презентацію про свою роботу та емоційний відгук, який лишає по собі війна. Журналіст приїхав в Україну незадовго до вторгнення - розповісти про життя під воєнною загрозою. Тоді він не мав наміру залишатися в Україні чи працювати воєнкором. Напад росіян 24 лютого змінив його робочі плани й все життя, розповідає журналіст. Тепер Арно має власний автомобіль, яким їздить з Брюсселя до Краматорська знімати репортажі.
Якщо не брати до уваги небезпеки, яку несе війна, то в жодній країні мені так добре не працювалося, як в Україні. Люди постійно допомагають, дуже раді бачити іноземців, які висвітлюють війну, намагаються сприяти, наскільки можуть. Тож виконувати свою роботу досить комфортно, попри війну. Інакше я б не зміг тут працювати понад два роки. Я вдячний українцям, що надають такі умови.
Створити цю виставку та презентацію Арно мотивувало, зокрема, зменшення уваги до війни в України в європейській пресі. Розповідає, як після нападу ХАМАСу на Ізраїль торік у жовтні, він залишився, чи не єдиним закордонним журналістом у прифронтовій зоні. Більшість перемістилися на Близький Схід. Такий підхід медіа Арно називає дещо цинічним. Тому вирішив за допомогою фотовиставки привернути увагу до того, що війна триває, а Україні потрібна допомога. На презентації у Брюсселі вільних місць у залі не було. Близько половини присутніх - іноземці з різних країн.
Джеффрі Галлок, відвідувач виставки зі США:
Це була справді потужна презентація. Те, що Арно так довго був в Україні, дало йому глибоке розуміння і здатність передавати побачені історії та досвід. І в цьому є щось водночас прекрасне і жахливе. Прекрасне в тому сенсі, що є журналіст, який справді може зробити свій внесок і поділитися історією українців з європейською аудиторією, щоб вони могли зрозуміти наслідки того, що відбувається. Але також жахливе з того боку, що ця війна триває так довго, що він все ще там, змушений розповідати ці історії. З емоційного боку під час презентації в мене виникло велике розчарування через те, що мій уряд зволікає і не надає підтримку українцям, яку вони явно заслуговують і про яку просили.
Ева Марсен, відвідувачка виставки з Іспанії:
Важливо чути ці свідчення, дізнаватися, що відбувається, бо якщо не знаєш, що війна триває, це не означає, що її немає. Треба тримати фокус і памʼятати, що війна не так далеко і ми ще можемо багато чого зробити. Вражає, як люди в Україні мусять і чинять опір, і водночас продовжують жити - відпочивати, насолоджуватися сонцем. А чому ні? І прикро чути, як молоді люди готові віддати життя, щоб врятувати свою сімʼю. Такого ніхто ніколи не повинен говорити.
Найбільш емоційно складними далися зйомки в селі Гроза на Харківщині, каже журналіст. Росіяни вдарили "Кинджалом" по кафе, де люди зібрались на поминальний обід, вбивши 59 з них. Арно був на місці події через кілька годин зі своєю фотокамерою. Розповідає, не раз потрапляв у небезпечні ситуації разом з військовими, працюючи в точці нуль. Він був у піцерії "Ріа" в Краматорську за десять хвилин до того, як росіяни влучили у будівлю "Іскандером". Тоді загинуло 13 людей.
Журналіст каже, що після таких випадків задумувався над тим, щоб повернутися в Бельгію. Проте бажання висвітлювати війну в Україні щоразу переважало. Тепер свої фотороботи Арно продає, частину коштів передає на допомогу Збройним силам України.
