Щасливі попри біль: історія дітей з багатодітної родини [ Редагувати ]
Діти війни. Які змогли спочатку вижити в ній, а потім від неї втекти. Від тривог, вибухів та постійних російських обстрілів. Та найбільш болюче - це втрата рідних та близьких. Пережити це дітям допомагають небайдужі. Офіційно їх називають прийомними батьками, але у цій родині - татом і мамою. Щасливі усмішки дітей, попри біль і сльози, у сюжеті нашої журналістки з Хмельниччини.
Батьки-вихователі Наталія і Віктор, семеро дітей і чотири собаки. Ця велика родина на початку великої війни виїхала з Херсонщини. Щоби не потрапити в окупацію.
Наталія Шунда, мати-вихователька:
Захопили ж наше Високопілля були. Хотя ми були 30 кілометрів від нього. Вони дуже обстрілювали 9 кілометрів і до нас ракети летіли. Було дуже страшно за дітей. Якби ми там вдвох жили, ми б не виїхали. Ніколи. Ми вранці причепили табличку "діти", зібралися. Нічого не брали. Ото в чому були. Куди їдемо? Ну, не знаємо куди їдемо.
Дорога привела на Хмельниччину. Тут почали все з нуля. Самотужки облаштували будинок, семеро дітей пішли до школи. Мама Наталя каже: у всіх її названих синів і доньок непрості долі. Наймолодший у родину прийшов уже на Хмельниччині.
Назар, вихованець:
- Мене звати Назар, мені 8 років. Мій брат на війні. - Як звати братика? - Артем. - А скільки йому років? - 21.
Артем під час відпустки навідував Назарчика і чи не вперше побачив його щасливим.
Наталія Шунда, мати-вихователька:
Мені відео показував. Як приїжджав до нього в притулок, що він завжди плакав. А у нас тут він вибіг, усміхався так. І брат каже: я в шоці. Які дві різниці. Він слухняний такий. Вранці іде, обіймає мене і каже: щасливенько тобі. Я кажу: тобі щасливо.
Про дітей пані Наталія може розповідати багато. Єдине, не хоче згадувати їхнє важке минуле. Адже у багатьох немає батьків, а рідні сестри й брати невідомо де. Ось, приміром, брати Данило, Руслан і Максим мріють знайти свою сестру.
Данило, вихованець:
Аліно, знайдись, будь ласка. Ми тебе чекаємо в Хмельницькій області.
Наталія Шунда, мати-вихователька:
Вони всі різні. Такий тонкосльозий Максим. Руся, той вчиться не хоче. Він розбирає все. Павуків ловить, приносить в хату, хлопцям кидає в ліжко. Мені кажуть: архітектором буде. Бо він з паличок щось вистругує. Но він дуже добрий.
Руслан, давай будеш мені читати.
П'ятнадцятирічна Альона і її молодша сестра Тетянка у родині вже шість років. Їхня мати померла і дівчатка називають Віктора і Наталію татом і мамою.
Альона, вихованка:
Мама хороша, добра, розумна. Вона всігда допомагає з уроками. Коли контрольну писати. Папа теж добрий. Він помагає теж все. Справлять все може. Да, добре все. Живеться тут нормально.
- Скільки дорівнює? - Десять. - Пиши.
Тетянка навчається у четвертому класі і найбільше полюбляє математику. А ось хлопці - футбол. Сім'я виборола першість у змаганнях прийомних родин в області. Переможний гол забив старший - Дмитро. Він уже 11 років у названій сім'ї. Про рідних батьків згадує із жалем.
Дмитро, вихованець:
Мама, бувало, пила. Пила, била мене. Дедушку так само била з бабушкою. Тікав я дуже далеко від будівлі своєї. Це у нас була Кочубєєвка. Я за км 20 від хати уходив.
Дмитро нині активно займається спортом і мріє вступити до ліцею із посиленою фізично-військовою підготовкою.
З пневматичної гвинтівки зайняв 2 місце, це 1 місце в футболі зайняли.
Коли знімали наш сюжет, батько-Віктор поїхав у справах, але всі діти з гордістю про нього розповідали.
Наталія Шунда, мати-вихователька:
Він добрий, він все може. Все. Від слова все. Він і шити може. В нас машинка. Я не шию. Він може і штани пошити, може плаття пошити. Він справляє, він машини справляє, все він робить сам. Ремонти. Все.
Батьки виховали вже 17 дітей. З них двох біологічних. Мають онуків та правнуків. Дочка та 23-річний онук нині захищають країну на передовій. Батьки мріють, щоб після перемоги вся родина, а це майже пів сотні дорослих та дітей, зібралися за одним столом у рідній хаті.
Наталія Шунда, мати-вихователька:
- До дому є куди їхати? - Поки що є. І щоб всі зібралися. Разом.
Нещодавно Наталії і Віктору розповіли про трьох малюків, які втратили батьків, і вони планують узяти їх в родину. Кажуть: чужих дітей не буває.
