Їх історія кохання нагадує сюжет із кінофільму: у Рівному одружились вимушені переселенці з Маріуполя [ Редагувати ]
У Рівному одружились вимушені переселенці з Маріуполя. Пара познайомилась в бомбосховищі. А коли вибралися з-під обстрілів - вирішили побратися. На автентичному українському весіллі побували журналісти "Подробиць".
Война лишила меня города, лишила меня квартиры, лишила меня друзей. Но она подарила мне счастье, любовь.
Її "кохання" сидить поруч і тримає міцно за руку. Ніна і Олександр - з Маріуполя.
Мы только слышали звуки взрывов, звуки самолетов и видели много смертей. Нужно было, рискуя жизнью жить, что-то есть и что-то добывать.
До великої війни навіть ніколи не бачилися. Уперше зустрілись в укритті, де ховались від бомб. Ніна готувала їсти. Саша - носив воду. Там під звуки обстрілів народилося їхнє кохання.
Ніна Ткачук, переселенка з Маріуполя:
С каждым днем я все больше и больше влюбляюсь в Сашу и когда он уходил каждый раз по воду, я начинала за него переживать, я понимала, что он мне не безразличен.
Олександр Ткачук, переселенець із Маріуполя:
Чувствовал, что я нравлюсь и Нина мне нравится, но там обстановка такая была, что не до этого всего.
У підвалі Ніна була зі своїми двома дітьми, Олександр - з донькою. Там жили три тижні. Коли залишатися там стало небезпечно - першою вибралася жінка з дітьми. За кілька днів - чоловік. Зв'язку не було. Олександр наледве розшукав Ніну у Бердянську в одному з прихистків для біженців.
Олександр Ткачук, переселенець із Маріуполя:
Я, во-первых, сутки до Бердянска добирался. У нас была проблема с выездом через блокпост держали долго - не пропускали. Когда ее встретил, я ее обнял и говорю: "это самое лучшее, что за сутки могло произойти".
Відтоді Ніна та Олександр - нерозлучні. Пара переїхала до Рівного. Вже тут зареєстрували свій шлюб.
Весілля у подружжя Ткачуків не було. Дізнавшись їхню історію кохання, рівняни вирішили їм влаштувати свято за давніми поліськими обрядами.
Ірина Рачковська, директорка Рівненського обласного центру народної творчості:
Сьогодні важливий голос предків. Тому що крізь війну ми маємо чути цей голос. Ця пара вона стала частинко рівненської родини, вона стала частиною Рівненщини, а яка ж родина не хоче своїй частинці зіграти гарне весілля.
Сьогодні я буду в ролі мами нареченої. Я буду віддавати цю прекрасну дівчину заміж.
Молодий одягається в полотняні штани такого типового крою, чоботи і весільна сорочка - це полотняна сорочка.
Маріупольців одягнули у вбрання, в якому на рівненському Поліссі одружувалися ще понад сотню років тому.
Вбрали ми її в полотняну сорочку з тканинними рукавами. Спідниця у нареченої традиційна вовняна, яка називається літник.
За батьків радіє найстарша донька.
Ніколи б не могла б подумати, що зараз буде стояти моя мама з Сашею в таких нарядах, которые им очень идут.
Вікторія, донька Ніни:
Самое главное, что мы выжили и жизнь продолжается, не смотря на то, что у нас квартира сгорела и война. Ну любов победит все.
Весілля по-поліськи проводили гучно - з піснями, танцями та короваєм. Для об'єднання двох родин відтворили старовинний обряд злучання свічок.
Юлія Гончарова, заввідділу збереження розвитку нематеріальної культурної спадщини Рівненського обласного центру народної творчості:
Це наша ідентичність культурна, це те, чим ми відрізняємся від інших народів. Це те, що нас робить українцями.
Ніна і Олександр кажуть, дуже хотіли зануритися в традиції Рівненщини, адже тут тепер живуть. А ще вірять, що таке дійство зміцнить їхнє кохання, народжене під обстрілами.
То, что сейчас происходит, вот это наверное закрепляются наши с Александром чувства, наши отношения, я думаю, все-таки это до конца своей жизни.