Нікому не потрібна "Україна" [ Редагувати ]

Один зі стратегiчних напрямків української економiки - суднобудування, визнаним центром якого є Миколаїв. Щоправда, дуже часто доля цiлих галузей залежить вiд якостей окремих менеджерiв та умов, в яких працюють конкретнi пiдприємства.

Звідси починається історія Миколаєва. Суднобудівний завод, що зараз носить ім'я 61 комунара, було збудовано за часів Катерини ІІ-ої - на 1 рік раніше, ніж на мапі тодішньої російської імперії з'явилося саме місто корабелів. Звідси було спущено на воду броненосець "Потьомкін". Та ще понад 2 тисячі кораблів, якими пишався військово-морський флот Росії, а згодом Радянського союзу.

Сьогодні про колишню славу нагадує хіба що заводський музей. А про сучасний стан підприємства найкрасномовніше свідчить доля крейсера "Україна", який почав iржавiти ще на причалі. Раніше він називався "Адмірал Лобов". Його почали будувати 19 років тому - на замовлення військово-морського флоту СРСР. Унікальне радіолокаційне обладнання та ракетний комплекс "Базальт" - серйозна загроза для потенційного супротивника. Американські військовики кораблі такого класу називають "long hand" - "довга рука". Зараз в Росії - три таких судна, в Українi - немає жодного. За великим рахунком, корабель, призначений для захисту авіаносців, вітчизняному флотовi не потрібен. Використовувати потужний океанський крейсер у Чорному морі - кажуть адмірали - все одно що на круїзному лайнері здійснювати прогулянки по сільському ставку. Можливо, це й так, але 4 роки тому корабель назвали "Україною" i пообіцяли таки добудувати. Керівництво заводу каже: для цього потрібно 150 мільйонів гривень. Але в міністерства оборони таких грошей немає. Вистачає хіба що на утримання крейсера бiля заводського причалу та на зарплату екіпажу. Дехто із солдатів строкової служби, які живуть тут і звуться моряками, зізнається - море бачив тільки по телевізору. Та й більшість офіцерів не виходили у плавання щонайменше кілька років. У те, що цей корабель колись добудують, вірять хіба що невиправнi ідеалісти.

Вiктор Фуртат, старший будiвельник крейсера "Україна": "Черные времена должны пройти. И мы постепенно можем на этом корабле отрабатывать свою технику, своих адмиралов будущих, мы можем параллельно растить рабочий класс, который не должен терять свою квалификацию".

Віктор Фуртат дуже шкодує, що не може поспілкуватися з військовими стратегами. Старшому будівельниковi здається, що він зміг би їх переконати - такий корабель потрібен Україні. Віктор Петрович вважає - то не біда, що наша держава відмовилася від ядерної зброї: цей крейсер можна переобладнати під артилерійський. Або нехай він здійснює функції радіолокаційного дозору. А якщо рішення про утилізацію корабля все ж таки буде прийнято, Віктор Фуртат - один із кращих фахівців заводу з 30-річним стажем - пIде з роботи. Каже, що різати крейсер "Україна" на металобрухт - рука не підніметься. Краще вже - продати іншій державі. Але для цього потрібне "добро" Москви: майже все військове обладнання виготовлене російськими фахівцями. А вони ділитися своїми таємницями не поспішають. Утім, для керівників підприємства доля крейсера "Україна" - не єдине болюче питання.

Ось уже 7 років місце на найпотужнішому заводському стапелі займає недобудований рефрижератор. Замовник - грецький бізнесмен - заплатив за нього давно. Але тоді в Україні діяв декрет про валютне регулювання. Виручені за судно долари завод змушений був обміняти на гривні, які невдовзі "з'їла" інфляція. Директор заводу зізнається - перед греками, які постійно запитують "коли?" - йому дуже незручно.

Валерiй Агафонов, генеральний директор "Суднобудiвного заводу iменi 61 комунара": "Первое - должна быть у заказчика, особенно иностранного, четкая уверенность, что, заплатив нам за корабль, он его получит. То есть гарантия финансовых вложений".

Колезі Валерія Агафонова - директорові суднобудівного заводу "Дамен Шипярдз Океан" - теж незручно перед зарубіжними партнерами. Але із зовсім іншої причини. Досить важко пояснити голландському інвестору - чому держава не виконує свої ж зобов'язання і не повертає ПДВ на експорті Песимісти взагалі побоюються, що іноземний власник заводу - голландський суднобудівний концерн - може призупинити виробництво кораблів в Україні. А втратити такого інвестора - це означає втратити все, - впевнені ті, хто працює на "Океані".

Микола Романчук, генеральний директор ВАТ "Дамен шипярдс океан": "В условиях государственного развития завода, с учетом любых инвестиций, которые может дать государство, развить судостроение невозможно, п.ч. в бюджете необходимых для поднятия таких крупных заводов денег нет. Путь единственный сегодня - полная приватизация завода. С иностранным стратегическим инвестором. не просто инвестором, который придет с деньгами, но не знает тольку в этом заводе, а таким инвестором, который понимает, для чего этот завод создан".

Ще три роки тому робітники "Океану" гроші отримували переважно тоді, коли в родині хтось народжувався або вмирав. Виживали за рахунок того, що крали на власному підприємстві металобрухт. А тепер одного робітника звільнили за те, що вкрав шматок мила. Так чи інакше, але тим, хто працює на "Океані", можуть позаздрити корабели інших миколаївських заводів. 

Валерiй Агафонов, генеральний директор "Суднобудiвного заводу iменi 61 комунара":  "Зависть у меня в одном - почему наше государство не может быть таким же эффективным хозяином, как хозяин, который купил этот завод".

Завод імені шiстдесяти одного комунара поки що - у списку об'єктів, які не підлягають приватизації. Хоча обласна адміністрація вже кілька років звертається до Києва із пропозицією вилучити його із цього списку. Керівництво заводу каже: якщо ми будували військові кораблі такого класу, то торговельні - зможемо будувати й поготів. Тільки дайте нам пільгові кредити. Утім, є на найстарішому миколаївському заводі й ті, хто вірить: рано чи пізно і Військовий флот України замовлятиме корабелам нові крейсери, лінкори та есмінці.

Вiктор Фуртат, старший будiвельник крейсера "Україна": "Личная моя мечта, чтоб наши моряки имели такие корабли, которые вызывали бы гордость. И чтоб говорили - это идут украинские корабли и их ведут украинские военные. Они равные. Они ни на кого не собираются нападать, но ребята - имейте ввиду: мы за себя можем постоять".

Віктор Петрович - атеїст. Але нещодавно, після важкої хвороби, він звернувся до Бога. і попросив ще 30 років життя. Саме стільки, на його думку, потрібно, аби відродити колишню славу підприємства. Каже, що дуже хоче дочекатися цього моменту.