Чужих дітей не буває, або як допомогти дітям-сиротам в Україні [ Редагувати ]

Через повномасштабне російське вторгнення понад 3 тисячі дітей в Україні залишилися без батьківського піклування. Для них це не лише особиста трагедія, а й питання виживання. Багато закладів інтернатного типу або зруйновані, особливо в районах активних бойових дій, або евакуйовані з тимчасово окупованих територій. Навіть ті заклади, що розташовані на безпечних територіях, зараз повністю переповнені. Розібратися у питанні, як вирішити цю проблему, допоміг приклад волонтера та голови благодійної організації "P.F.C.U. Charity" Емми Шекоян, яка ще до початку війни допомагала дітям-сиротам та дитячим відділенням лікарень, і продовжує робити це зараз.

У подоланні проблеми сирітства війна відкинула Україну на десятиліття тому. Ще з 2017 року у нашій країні проводилося реформування цієї сфери. За задумом мали бути створені такі умови розвитку та виховання дітей, щоб потреба в дитячих будинках взагалі відпала. І активне сприяння ДБСТ – дитячих будинків сімейного типу, та вдосконалення роботи соціальних служб, щоб ще на етапі роботи з неблагополучними сім'ями попереджати відмову від дітей. Все це працювало та давало свій результат. У відкритих джерелах можна знайти інформацію, що понад 90% дітей, позбавлених батьківського піклування, були усиновлені, влаштовані у прийомні сім'ї або ДБСТ, тобто реально в інтернатах залишалося менше ніж 10% дітей-сиріт. І вже з наступного року ці заклади мали ліквідувати через непотрібність. Але війна внесла свої корективи.

Частина закладів інтернатного типу ще до війни була на тих територіях, які зараз окуповані. Відповідно, персонал та вихованців перевезли – когось перерозподілили в інтернати в інших містах, хтось був змушений шукати нові приміщення, які часто не пристосовані для цього. І майже все їхнє забезпечення йде саме через благодійників. Потреби великі - одяг, взуття, продукти харчування. Кожен намагається допомогти як може. Крім того, багато дітей, на жаль, через бойові дії втрачають своїх батьків і перебувати їм у прямому значенні ніде. Тому що ті заклади, які залишилися та функціонують – уже переповнені. Дітей тимчасово заселяють навіть у лікарні.

Ще до того, як у родині Емми Шекоян виникла ідея створення благодійного фонду, вони з чоловіком часто навідувалися до дитячих будинків у Київській області. Передавали допомогу, робили якісь невеликі подарунки дітям. Усі, хто хоч трохи собі уявляє, що таке дитячий будинок, розуміють – цим дітям найбільше потрібна турбота та увага. Саме тому, коли було засновано "P.F.C.U. Charity", допомога інтернатним установам була однією з основних діяльностей Емми та команди. Крім того, вони також влаштовували для дітей свята, тому що діти завжди повинні вірити в чудеса та небайдужість цього світу.

З початком війни, коли всій країні стало не до свят, організація Емми максимально розширила свою діяльність, додалися нові програми та напрямки у роботі. Але вони обов'язково підтримують дітей-сиріт і надалі.

Щоб подолати проблему сирітства в Україні після війни, влада вже зараз робить багато чого у вирішенні цього питання. Емма зазначає ініціативу "Дитина не сама", де за допомогою чат-бота можна хоча б тимчасово дати притулок дітям, які втратили батьків або загубилися. І через певний період тимчасові опікуни можуть усиновити дітей, яким допомагали, за спрощеною процедурою. Це дуже хороша практика, яка навряд чи існує десь у світі. Варто розвивати це й надалі. Крім того, слід напрацьовувати якісь механізми соціального сприяння дітям війни – пільги, навчальні програми, медичне забезпечення, робота з психологами, можливо, у перспективі й житлова програма. Активне залучення соціальних працівників також допоможе вирішенню проблеми сирітства в Україні.

Зі свого боку, як зазначає Емма Шекоян, волонтери надають, і продовжуватимуть це робити, посильну допомогу для дітей-сиріт України. У такі складні часи всі повинні триматися разом і допомагати найслабшому та найбеззахиснішому сегменту людства - сиріткам. Адже чужих дітей не буває.

Кароліна Батурина