Із соціального центру Харкова евакуювали півсотні немовлят та підлітків [ Редагувати ]

Півсотні немовлят та підлітків евакуювали вихователі із соціального центру Харкова. Це єдиний комунальний заклад міста, працівники якого, ризикуючи життям, змогли вивезти дітей з-під страшних обстрілів. Понад місяць шукали прихисток для вихованців. Зрештою, дітей влаштували у Чернівецькій області. Що пережили харків'яни - дивіться далі.

Вони граються у пожежників чи лікарів, малюють. А менші, ніби горобчики, щиро туляться до зовсім незнайомих дорослих.

Півсотні дітей різного віку, які перебували у Харківському соціальному центрі, через непрості життєві обставини були під постійним вогнем. Вихованців від диких обстрілів ховали у підвалі. Та зрештою керівниця центру вирішила всіх евакуювати. Допомогли волонтери з Харкова та Полтави.

Алла Трохименко, керівниця Харківського комунального центру соціальної підтримки дітей та сімей "Гармонія":

Коли ми дивимося, де той будинок розташований на Салтівці саме, де найбільше пекло, ми не могли там залишитись. Моя родина залишилась в Харкові, мої діти. Тому що в мене залишились старесенькі батьки. І мої діти вирішили так, що ви поїдете з цими дітьми, а ми залишимось з їхніми батьками.

Два шкільні автобуси були переповнені. Вихователів бракувало, тому старші не відходили від малюків.

Катя, вихованка соціального центру:

Дівчата дорослі на руках не спали доби, няньчили, годували. Вони з рук їх не пускали.

Алла Трохименко, керівниця Харківського комунального центру соціальної підтримки дітей та сімей "Гармонія":

Я не знала, що буде в дорозі, чи ми доїдемо. Чи не доїдемо, чи ми потрапимо під обстріли.

Переселенці не знали, і куди їдуть. Доки не зв'язались із благодійним фондом у Чернівецькій області. В одному із сіл буковинські благодійники разом із колегами-іноземцями допомогли облаштувати все необхідне.

Павло Пацернюк, голова благодійного фонду:

Місяць і пару днів ми змогли реалізувати і зробити умови, щоб їх поселити.

І вихованці, і вихователі досі не почуваються у безпеці. Бо рашисти продовжують руйнувати рідний Харків. А там залишилися рідні.

Сергій Деречин, вихователь соціального центру:

Ми перші дні взагалі не могли спати. Шурхіт, двері грюкнули, усі діти, ми дьоргалися.

Зате доглянути за малечею нині є кому. Щодня приходять переселенці з Харкова, які випадково довідалися про долю маленьких земляків.

Наталя, переселенка з Харкова:

За ці дні взагалі забула, що у світі твориться, ні одних новин нічого, лише з ними. Ось о 7 годині приходимо і о 10 вечора ідемо.